Поради педагогам

І. Як працювати з дітьми із труднощами в розвитку

Корекційно-розвивальна робота з дітьми із труднощами у  розвитку

Зміст, форми та методи навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема,яку вивчають у школі, кожен метод і прийом, використаний учителем, мають не лише сприяти засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки,  й спрямовуватися на виправлення вад пси-хофізичного розвитку(залежно від дефекту). Мета коригувальних занять - підвищення рівня загального розвитку учнів, заповнення прогалин попереднього розвитку дітей, індивідуальна робота з формування недостатньо засвоєних навчальних умінь і навичок, коригування відхилень у розвитку пізнавальної сфери й мовлення, спрямована підготовка до сприйняття нового навчального матеріалу.

Головні напрями коригувальної роботи:

1.Удосконалення рухів і сенсорно-моторного розвитку(розвиток дрібної моторики кисті й пальців рук, навичок каліграфії, артикуляційної моторики);

2.Коригування окремих сфер психічної діяльності(розвиток зорового сприйняття, зорової пам’яті й уваги, просторових уявлень та орієнтації, слухової уваги й пам’яті, фонетико-фонематичних уявлень, формування узагальнених уявлень про властивості предметів);

3.Розвиток головних розумових операцій(формування навичок співвідносити, аналізувати, групувати та класифікувати, формування вміння планувати свою діяльність, працювати за усною та письмовою інструкцією);

4.Розвиток різних видів мислення (наочно-образного та словесно-логічного мислення);

5.Коригування розладів у розвитку емоційно-особистісної сфери(релаксаційні вправи для міміки обличчя,драматизації,читання за ролями);

6.Розвиток мовлення ,оволодіння технікою мовлення.

7.Розширення уявлень про навколишній світ і збагачення словника.

8.Коригування індивідуальних прогалин у знаннях.

Робота з дітьми із розладами зору. В таких дітей більш уповільнено, фрагментарно, іноді багатоступінчато протікає сприйняття  аналізу. Це ускладнює розвиток образного мислення, не сприймається багато світлових і просторових ознак подібності й відмінностей. Найбільші труднощі в школярів виникають під час оцінювання просторових зв’язків між предметами. Тому під час навчання слід звертати  увагу на формування просторових уявлень, мовлення й технічного мислення учнів. Не слід забувати, що такі учні зазнають труднощів під час користування системою умовних позначок(у математиці, хімії, фізиці).Головною умовою розвитку уваги є активна участь дітей у різних видах діяльності (ігрова, навчальна, трудова, розумова). Лише в діяльності розвивається здатність до мимовільної, довільної та після довільної уваги та формується адекватне відбиття справжнього світу. Порушення працездатності виявляється в зниженні обсягу виконуваних завдань, появі помилок, не дописок. У цьому випадку вчитель, підтримуючи та стимулюючи учня,спрямовує його діяльність і активізує вольові зусилля, долаючи залежність якості роботи від нестачі волі й нестійкості уваги. Для дітей із дефектом зору величезне значення має виховання волі ,яка необхідна для подолання труднощів.

Поради учителеві:

-через кожні 10-15 хвилин учень повинен 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи(зорову гімнастику);

-освітлення робочого місця учня(світло повинно падати на робочу поверхню парти з лівої сторони, віконне скло має бути чистим, підвіконня вільні від квітів);

-в унаочненнях доцільно збільшити шрифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим;

-пишучи на класній дошці, матеріал розташовуйте так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію; з’ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще;

-давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане;

-намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздавальним матеріалом;

-роздавальний матеріал має бути матовий,а не глянцевий, шрифт - великий і контрастний;

-не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, переконайтеся,що він усе зрозумів;

-з таких предметів, як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіо-записи;

-частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці;

-іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.

Робота з дітьми із розладами функцій опорно-рухового апарату. Часто у дітей із церебральним паралічем наявний вповільнений (часто нерівномірний) темп психічного розвитку. Працюючи з такими дітьми, необхідно враховувати, що діти з церебральними паралічами стійко психічно виснажені, не здатні до тривалого інтелектуального напруження. Для них характерні  розлади емоційно-вольової сфери, що найчастіше проявляється в плаксивості, дратівливості. Їм властива невпевненість у собі, часто проявляється наївність суджень, сором’язливість, боязкість. Це поєднується з підвищеною чутливістю, вразливістю, замкненістю. Відставання в розвитку мовлення призводить до обмеження обсягу знань та уявлень про навколишній світ, ускладнює спілкування дітей. Отже, одним із важливих корекційних завдань є сенсорний розвиток учнів, який цілеспрямовано формує вищі психічні функції (мислення, мовлення, пам’ять). Тому корекційну роботу спрямовано на вдосконалення стереогнозу, кінестетичного, слухового, зорового сприймання, розвиток просторових і часових уявлень. Корекційна робота передбачає також систематичне збагачення знань, уявлень дітей про природні явища, рослинний і тваринний світ, працю людей, суспільні події, розвиток уміння порівнювати, розпізнавати, узагальнювати, оцінювати.

Корекція рухових функцій  передбачає: дотримання ортопедичного режиму, підтримку рухової активності впродовж усіх занять, проведення корекційних вправ у спеціально  облаштованому вдома спортивному куточку, залучення батьків до спільного проведення фізичних вправ.

Поради учителеві:

-знизьте вимоги до письмових робіт учня, використовуйте технічні засоби, спеціальні пристосування, комп’ютер ;

-стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були в межах досягнення учня;

-не обтяжуйте учня надмірним  піклуванням, допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу;

-учневі необхідно більше часу для виконання завдання, даптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів,

-іноді в учнів спостерігається зниження слуху на високочастотні тони, водночас зберігається на низькі, намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся,що учень добре чує звуки т,к, с,п,е,ф,ш.

Робота з дітьми із розладами мовлення. Відомо, яку величезну роль в інтелектуальному розвитку дитини відіграє її мовлення і наскільки відхилення від його норми можуть негативно позначитися на її подальшому житті. Діти із затримкою мовного розвитку, якщо своєчасно не було вжито корекційних заходів, входять до групи ризику із проблем шкільного навчання. Для них не потрібні якісь спеціальні методики та прийоми для активізації мови. Просто займатися з ними потрібно, як із дітьми з нормальним мовним розвитком, але значно більшою мірою (читати книжки, ставити запитання до прочитаної казки, малюнків, учити віршики, більше розмовляти з дитиною). Причиною затримки мовного розвитку може бути поганий фізичний та психічний стан. Така дитина дуже часто хворіє, вона знесилена, нервує. Важко чекати від неї правильного і своєчасного формування мови. Однією з причин такого стану є уповільнений темп дозрівання нервових клітин, які відповідають за мову.

Поради учителеві:

-запитуйте в учня про труднощі, які він(вона) відчуває під час сприйняття, обробки, застосування інформації (нового матеріалу), з’ясуйте, яку інформацію учень не сприймає;

-виконуйте всі рекомендації логопеда, інших фахівців, батьків щодо спеціальних вправ та адаптації матеріалу для конкретного учня;

-використовуйте технічні засоби, спеціальні комп’ютерні програми (перетворення друкованого тексту в аудіовідтворення) - залежно від особливостей навчання конкретного учня.

Робота з дітьми із затримкою психічного розвитку. Це- найпоширеніший дитячий розлад із різним ступенем виявлення, що означає –психічний розвиток дитини відстає від вікової норми. Такі діти навчаються нових навичок і сприймають нову інформацію повільніше, ніж інші, мають вповільнений темп розвитку, що виражається в не достатку загального запасу знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкому пересиченні в інтелектуальній діяльності. Затримка психічного розвитку може бути зумовлена найрізноманітнішими причинами - спадкова схильність, порушення функціонування мозку в період внутрішньоутробного розвитку, пологові ускладнення, хронічні та тривалі захворювання в ранньому дитинстві, невідповідні умови виховання. Учні із  ЗПР потребують ретельного психолого-педагогічного вивчення для визначення оптимальних та ефективних методів навчання. Робота з батьками таких дітей має винятково велике значення, оскільки їхнє розуміння природи труднощів і відповідна допомога сприяють подоланню труднощів у навчанні.

Поради учителеві:

-зосередьте увагу на сильних сторонах учня та спирайтеся на них у процесі навчання. Водночас будьте готові до того, що доведеться поступово заповнювати прогалини в знаннях, уміннях і навичках школяра;

-використовуйте доступне мовлення, висловлюйтеся точно та лаконічно. Якщо вам потрібно пояснити щось складне, розподіліть інформацію на частини;

-подавайте зміст навчального матеріалу невеликими частинами, використовуючи слуховий, візуальний, маніпуляційний підхід. Якомога більше повторюйте та закріплюйте вивчене;

-заохочуйте учня, підтримуйте позитивну мотивацію навчання;

-дещо сповільніть темп навчання, зважаючи на знижені психічну витривалість і розумову працездатність учня. Будьте терплячими, якщо учневі потрібно пояснити чи показати щось багаторазово;

-практикуйте прикладне застосування набутих учнем знань;

-спільно з учнем поетапно аналізуйте виконання завдання;

-завдання мають відповідати можливостям учнів і виключати відчуття стійких невдач;

-надавайте учням достатньо часу для виконання завдання та практичного застосування нових умінь і навичок, однак надто тривале виконання однієї вправи може стомити учня.

Робота з розумово відсталими дітьми. Для такої категорії учнів характерна некерована  поведінка, порушення дисципліни. Діти розгальмовані або загальмовані, не вміють і не можуть організуватися, створюють конфліктні ситуації. Розумово відсталі діти через притаманні їм порушення не сприймають мовних інструкцій і не керуються ними, як прави-лами дій. Навіть маючи певні знання й уміння, діти не можуть творчо переробити їх для застосування в навчальній діяльності. Оскільки учні не опираються на попередній досвід, раніше набуті знання механічно приєднуються до нових знань і вмінь, на основі яких і здійснюється процес їх застосування. Невміння переносити раніше набуті знання і вміння на новий вид діяльності призводить до конфліктів з учителем.

Для значної частини розумово відсталих дітей характерним є поєднання складних форм пізнавальної діяльності з грубим порушенням поведінки, яка має під собою патофізіологічну основу. Це виявляється в тому, що на уроках вони не вміють себе організувати, не можуть спокійно сидіти, відволікаються, схоплюються з місця. Властиві їм неорганізованість та імпульсивність виявляються в будь-якій діяльності, при виконанні як простих, так і складних завдань. Вони швидко реагують на всі подразники. Так, не дослухавши запитання педагога до кінця, можуть схопитися з місця, викрикують відповідь. Розв’язуючи задачу або виконуючи вправу, вони так само діють імпульсивно, не дослухавши до кінця. Ми повинні пам’ятати, що з одного боку, розумово відсталі діти пізнають навколишній світ, а з іншого -виробляють до нього своє ставлення. Нагромадження дитиною знань залежить від активності її мислення, а ставлення до знань, до життя залежить від багатьох інших чинників, що характеризують особистість, від її прагнень, переконань, інтересів, смаків, звичок, волі, характеру. Саме ці якості визначають, як дитина використає набуті нею знання в подальшому, наскільки надасть у своїй діяльності гуманістичного спрямування і керуватиметься загальнолюдськими цінностями.

Педагог повинен пам’ятати, що не включена в організовану діяльність розумово відстала дитина залишається осторонь від позитивного впливу. Але під час діяльності і спілкування вона вибірково ставиться до навчально-виховних впливів, і не всі впливи мають ефективні наслідки, оскільки деякі впливи дитина засвоює охоче й досить активно, інші - майже або зовсім не засвоює. Це відбувається, коли такі впливи не викликають позитивних емо-цій, не зачіпають внутрішню сферу особистості, її потреби, інтереси, бажання. Варто відзначити, що у змісті навчання закони науки, теорії, які містять систему наукових, подаються в елементарному вигляді, але достатньому за глибиною та обсягом для практичної діяльності у трудовому та суспільному житті. Пізнання таких школярів спрямовується переважно на формування уявлень про навколишній світ і понять без глибокого проникнення у сутність явищ. Загалом їхні знання характеризуються зменшеною кількістю фактів, рівнем і глибиною узагальнень, передбачають більше часу для їх засвоєння. Водночас, зміст навчання та виховання містить достатньо інформації, необхідної для засвоєння найважливіших навичок і вмінь.

Корекційна робота з дітьми із розумовою відсталістю повинна бути спрямована на розвиток пізнавальної сфери, мовлення(його комунікативної та регулюючої функції), навчально-практичної діяльності (дій, що мають загально адаптаційне значення, навичок самообслуговування та загально трудових умінь), емоційно-вольової сфери, характерологічних рис.

 

 Вихователям ДНЗ

Виховання гіперактивного дошкільника (поради батькам, вихователям ДНЗ)

Значні труднощі батькам складають діти, які вирізняються великим руховим неспокоєм – гіперактивністю. Гіперактивна дитина постійно перебуває у збуджено-піднесеному стані. Вона непосидюча, то кудись прямує, то хапає речі, що привернули її увагу, маніпулює ними, кидає їх, б'є, ламає тощо.

Під час виховання такої дитини необхідно створити такі умови, що перешкоджають проявам гіперактивності. Цьому в певній мірі може допомогти саме оточення, в якому перебуває дитина.

Досвід свідчить, що найкраще, коли така дитина перебуває у кімнаті з досить простими меблями, не перевантаженими дрібними деталями. Також в кімнаті не повинно бути декоративних предметів, що легко б'ються, та всього того, що може становити небезпеку для малюка. Заспокійливо впливають на дитину також чіткий режим дня, впорядкований побут, спокійні заняття.

У спілкуванні з дитиною слід застосовувати спокійний рівний тон. Гіперактивні діти схильні до наслідування, вони переймають звички оточуючих, їх дії, манеру говоріння. Якщо в родині розмовляють досить голосно, часто кричать, то це сильно пере збуджує дитину і впливає як на її поведінку, так і на її мовлення: вона починає також говорити голосно, різко.

Дитині, яка легко збуджується, не слід давати багато іграшок. Вона розкидає, ламає їх, без певної мети маніпулює ними. Ігри та іграшки необхідно час від часу замінювати, поступово привчаючи грі з ними та правильному користуванню предметами, що оточують дитину. Від гучних занять і ігор таку дитину слід відволікати, замінюючи їх більш спокійними.

Дитину можна зайняти роботою з пластиліном, великими кубиками, крупною мозаїкою тощо. Ігрова діяльність буде сприяти як розвиткові пізнавальної діяльності, так і корекції поведінки гіперактивної дитини.

 

ІІ Вимоги до психолого-педагогічної характеристики учня

  1. Прізвище, ім’я та по батькові дитини.

Дата народження.

Склад сім’ї.

  1. Ставлення батьків до  дитини. Особливості виховання дитини в сім’ї.

Взаємостосунки у сім’ї.

  1. Яку школу, клас відвідує дитина (якщо навчався 2 роки у якомусь класі – вказати).
  2. Як будуються стосунки з дитячим колективом, вчителями.
  3. Засвоєння програм загальноосвітньої школи з усіх предметів:

- засвоєння математичних знань:

  • прямий та зворотний рахунок;
  • числовий ряд, склад числа, компоненти арифметичних дій;
  • лічильні операції в межах ... , з переходом через десяток;
  • розуміння та розв’язування задач в ... дії;

- мовні здібності дитини, характер помилок:

  • незнання правил,
  • знання, але невміння їх застосовувати,
  • помилки дисграфічного характеру і т. д..

- особливості читання:

  • знання букв,
  • уміння зливати у склади, вільно читати,
  • уміння переказувати, розуміння прочитаного та прихованого змісту).

- стан словникового запасу, зв’язної мови, звуковимови, фонетичного слуху .

  1. Розвиток уваги, пам’яті, мислення (наочно-дійове, наочно-образне, словесно-логічне). Розвиток сенсорних процесів, моторики (дрібної та загальної).
  2. Ставлення до доручень, суспільних обов’язків, трудової діяльності.

Самообслуговування. Охайність.

  1. Характер дитини, особливості особистості, її інтереси.
  2. Методи педагогічного впливу на дитину.

Необхідно вказати дату.

Характеристику слід завірити підписом вчителя, директора та печаткою школи.

 

ІІІ. Рекомендації вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби

Учитель повинен оволодіти необхідними знаннями та навичками:

  • ознайомитися з анамнезом, мати уяву про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;
  • вивчити стан уваги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини;
  • ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку учня;
  • бути добре ознайомленим з приладами, які використовують його учні з порушеннями зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів;
  • навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;
  • зрозуміти важливість цілеспрямованого залучення до роботи з дітьми членів родини, встановлення з ними партнерських стосунків;
  • вивчати головні принципи і стратегії колективної командної роботи;
  • навчитися спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;
  • закінчувати заняття, коли діти втомилися чи неуважні;
  • навчитися адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей;
  • створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу;
  • формувати в дітей досвід стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища. повагою до дітей та батьків.

Види адаптації і пристосувань для дітей з особливими освітніми потребами

Види адаптації

Характеристика

Приклади

Пристосування середовища Модифікація фізичного оточення Обладнання кімнати похилими пандусами, якщо в класі є діти, що пересуваються на інвалідних візках або за допомогою милиць. Збільшення або зменшення інтенсивності освітлення, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Зменшення рівня шуму, якщо в класі є діти з порушенням слуху.
Адаптація навчальних підходів Модифікація навчальних підходів і методик Застосування методу поширення (того, що знає дитина). Епізодичне навчання в принагідних ситуаціях. Зміна темпу занять.
Адаптація матеріалів Модифікація навчальних посібників, іграшок та інших матеріалів Використання книжок, надрукованих великим шрифтом, якщо в класі є діти з порушеннями зору. Обладнання іграшок та іншого приладдя великими держаками, якщо в класі є діти з порушеннями моторних функцій.
Адаптація навчального плану Модифікація навчального плану або завдань, визначених для дитини Зміна тривалості або послідовності занять. Корекція завдань (приміром, якщо дитина ще не готова розпізнавати текст, завдання може бути модифіковане таким чином: «Дитина розпізнаватиме своїх однокласників на фотографіях, тоді як інші діти розпізнаватимуть свої написані імена»).

 

Хто в навчальному закладі відповідає за організацію

інклюзивної освіти?

За організацію інклюзивної освіти, як і за організацію освітнього процесу в цілому, відповідає керівник навчального закладу.

Часто керівник навчального закладу покладає питання організації інклюзивної освіти на свого заступника.

Детальніше інформацію про навчальні досягнення дитини можна дізнатися у класного керівника та вчителя.

За що відповідають батьки?

Батьки або особи, які їх замінюють, є учасниками навчально-виховного процесу й повинні сприяти здобуттю дітьми освіти: зобов’язані постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей.

Які умови повинні бути створені для організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальному закладі?

Доступність будівель і приміщень, використання відповідних форм і методів навчально-виховної роботи, психолого-педагогічний супровід, співпраця з батьками або особами, які їх замінюють.

Організація інклюзивного навчання передбачає надання дитині з особливими освітніми потребами психолого-педагогічної корекційної допомоги. Корекційно-розвивальні заняття проводяться в окремому приміщенні, в якому можуть бути створені навчальна, ігрова, сенсорна зони, зона релаксації.

За якими програмами навчаються учні з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі?

Навчання у класах з інклюзивним навчанням здійснюється за типовими навчальними планами, програмами, підручниками та посібниками, рекомендованими Міністерством освіти і науки України для загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі за спеціальними підручниками.

Передумовою забезпечення успішності навчання дитини з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі є індивідуалізація навчально-виховного процесу, що виражається у плануванні індивідуальної

програми розвитку, яка має на меті:

1) розробку комплексної програми розвитку дитини з особливими освітніми потребами;

2) пристосування середовища до потреб дитини;

3) надання додаткових послуг і форм підтримки у процесі навчання;

4) організацію спостереження за динамікою розвитку учня.

 

АСИСТЕНТ УЧИТЕЛЯ ТА ІНШІ ДОДАТКОВІ ФАХІВЦІ

Основне завдання асистента вчителя допомога вчителю в забезпеченні особистісно зорієнтованого, індивідуального підходу в освітньому процесі, зокрема у створенні індивідуальної програми розвитку для дитини з особливими освітніми потребами.

Основні функції асистента вчителя є такими.

Організаційна: допомагає в організації навчально-виховного процесу у класі з інклюзивним навчанням; надає допомогу учням з особливими освітніми потребами в організаціїробочого місця; проводить спостереження за дитиною з метою вивчення її індивідуальних особливостей, схильностей, інтересів і потреб; допомагає концентрувати увагу, сприяє формуванню саморегуляції та самоконтролю учня; співпрацює з фахівцями, які безпосередньо працюють з дитиною з особливими освітніми потребами та беруть участь у розробці індивідуальної програми розвитку. Асистент учителя забезпечує разом з іншими працівниками здорові та безпечні умови навчання, виховання та праці. Веде встановлену педагогічну документацію.

Навчально-розвивальна: асистент учителя, співпрацюючи з учителем класу, надає освітні послуги, спрямовані на задоволення освітніх потреб учнів; здійснює соціально-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнів. Сприяє розвитку дітей з особливими освітніми потребами, покращенню їхнього психоемоційного стану. Стимулює розвиток соціальної активності дітей, сприяє виявленню та розкриттю їхніх здібностей, талантів, обдарувань шляхом їх участі в науковій, технічній, художній творчості. Створює навчально-виховні ситуації, обстановку оптимізму та впевненості у своїх силах і майбутньому.

Діагностична: разом із групою фахівців, які розробляють індивідуальну програму розвитку дітей з особливими освітніми потребами, оцінює навчальні досягнення учнів; оцінює виконання індивідуальної програми розвитку, вивчає та аналізує динаміку розвитку учня.

Прогностична: на основі вивчення актуального та потенційного розвитку дитини бере участь у розробці індивідуальної програми розвитку.

Консультативна: постійно спілкується з батьками, надаючи їм необхідну консультативну допомогу; інформує вчителя класу та батьків про досягнення учня. Дотримується педагогічної етики, поважає гідність дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства. Постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру.

 

Які послуги, окрім освітніх, може отримати дитина з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому навчальному закладі?

Майже в кожному загальноосвітньому навчальному закладі працює практичний психолог.

Завдання практичного психолога ґрунтуються на основі посадових обов’язків психолога школи та вимог навчального закладу, а саме:

  • Сприяння всебічному розвитку особистості школярів молодшого, середнього та старшого шкільного віку.
  • Визначення рівня розвитку пізнавальних процесів пам’яті, уваги, уяви, мислення, сприйняття.
  • Активізація прояву пізнавальної сфери учнів.
  • Діагностика та корекція проблем у поведінці окремих учнів.
  • Психологічний супровід учнів 1–5-х класів у процесі їх адаптації до навчання.
  • Психологічна допомога учням в їх професійному самовизначенні.
  • Виявлення учнів із затримкою психічного розвитку та психологічна допомога цим учням.
  • Формування взаємної емпатії, поваги з метою згуртованості класного та педагогічного колективів.
  • Аналіз сімейного виховання учнів і його впливу на поведінку та навчальну мотивацію.
  • Формування взаємної стратегії поведінки між батьками та школою під час навчання й виховання учнів.
  • Психологічний супровід учнів 11-х класів у підготовці до зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

Вищезазначені завдання реалізуються через такі напрями роботи, як:

  • діагностична робота;
  • корекційно-розвивальні заняття;
  • психологічні тренінги;
  • психологічні консультації;
  • просвітницька діяльність;
  • участь у роботі батьківських зборів;
  • відвідування та аналіз уроків.

 

   ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОГРАМА РОЗВИТКУ

Індивідуальна програма розвитку – це письмовий документ, який загалом є контрактом між педагогічним колективом і батьками чи опікунами дитини. Він закріплює вимоги до організації навчання дитини, зокрема визначає характер освітніх послуг і форм підтримки.

Відповідно до листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 18.5.2012 р. № 1/9-384 «Про організацію інклюзивного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах», для учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах, треба розробляти індивідуальну програму розвитку (ІПР). Індивідуальну програму розвитку розробляє група фахівців, у склад якої входять: заступник директора з навчально-виховної роботи, учителі, асистент учителя, психолог, учитель-дефектолог та інші педагогічні працівники. До процесу розробки ІПР обов’язково залучаються батьки або особи, які їх замінюють.

 

КОМПОНЕНТИ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ

Індивідуальна програма розвитку містить такі складові:

  • інформацію загального характеру про дитину;
  • наявний рівень знань і вмінь дитини;
  • цілі й завдання (навчальні та цілі розвитку);
  • перелік спеціальних і додаткових послуг;
  • адаптація та модифікації;
  • строк дії індивідуальної програми розвитку;
  • інформацію про прогрес дитини.